Сундар Сінг — апостол із закривавленими ногами

Не обов’язково, щоб кожна людина була проповідником, але потрібно, щоб кожен християнин був живим свідком свого Спасителя.
Саду Сундар Сінг

Покаявшись у 14-річному віці, індієць Сундар Сінг усе своє життя присвятив свідченню іншим людям. Він ніс вістку Євангелії як своїм землякам, так і людям інших культур. І його справедливо називали апостолом. Часто після довгого шляху, який він долав босоніж, проповідник з’являвся в селах із закривавленими й вкритими пухирями ногами. Через це його називали «апостолом із закривавленими ногами».

Свідчення про Спасителя стало центральною місією життя Сундара, тому він закликає до цього й інших християн: «Можливо, ти сором’язливий і тобі важко розповідати іншим про Христа, але Господь дасть тобі життя духа, через яке твоя нова поведінка принесе плоди. Можна бути й великим проповідником, не будучи свідком Христовим. Можна також бути живим свідком, великим свідком Христовим, не будучи проповідником та оратором. Не всі істинні християни можуть стати проповідниками, але кожен із них може бути свідком Христовим не лише своїми устами, а й усім своїм життям».

Сундар Сінг народився в 1889 році в багатій сім’ї й виховувався як сикх (член секти монотеїстичного індуїзму). Мама багато уваги приділяла вихованню сина й заохочувала його до ознайомлення не лише з індуїзмом, а й з іншими релігіями. Він прочитав Коран та відвідував християнську місіонерську школу, хоча на той час йому здавалося, що найкращий релігійний шлях для нього — стати седху (дати клятву жити в бідності та безшлюбності, відкинувши всі світські задоволення й повністю присвятивши себе релігії).
Коли померла мати Сундара (йому в той час було 14 років), він утратив розуміння сенсу життя. Це її присутність робила очевидним існування Бога, а без неї він більше не міг знайти миру та спокою. Свій гнів юнак став виливати чомусь саме на християн. Він переривав їхні зібрання, збирав групи людей, які закидували місіонерів камінням. А одного разу листок за листком спалив Новий Заповіт перед своїм батьком та друзями, щоб показати свою зневагу до християнства.

Після цього Сундар замкнувся у своїй кімнаті й став молитися «всезагальному духу», щоб той відкрив йому істину. На третю добу прокинувся о третій ночі й вирішив покінчити зі своїм життям, кинувшись під пасажирський поїзд-експрес, який проходив через його село щодня о п’ятій ранку. Прийнявши таке рішення, він відчайдушно молився в надії пізнати істину чи померти.

Будучи індусом, Сундар вірив, що якщо на його молитву не буде відповіді, то зрештою знайде спокій у своїх наступних реінкарнаціях.

Але Істина не залишила його в біді. Незадовго до 5-ї ранку його кімнату наповнило таке яскраве світло, що він подумав, що почалася пожежа. Сундар заплющив очі, очікуючи, що полум’я охопить його — і він помре. Коли ж нічого не відбулося, розплющив їх, щоб побачити, що це за сяйво. Перед ним стояв Ісус. Юнак почув слова рідною мовою: «Як довго ти ще будеш переслідувати Мене? Я явився спасти тебе, ти вимолюєш пізнання істинного шляху, чому ж ти не стаєш на нього?» Остання пелена спала з духовних очей Сундара Сінга, і він промовив: «Ісус Христос не мертвий! Він живий і Сам тут!» Потім він казав: «Я впав до Його ніг, і в ту мить мене охопив той чудовий мир, якого я ніде не міг знайти. Це було те щастя, якого я так шукав і прагнув мати, це було саме небо!» Хоча видіння зникло, але мир і щастя душі з тієї миті залишилися з ним назавжди.

Наступного ранку Сундар оголосив своїй сім’ї: «Тепер я християнин. Я не буду тепер служити нікому, крім Ісуса!» Відтоді в сім’ї почалася битва за його повернення в індуїзм. Найбільше його переслідував рідний брат. Та найсильніший сердечний біль він переживав, дивлячись на внутрішні страждання батька. Всі батькові благання залишити християнство відкидав, хоч робити це йому було дуже важко. Хлопця стали безпощадно переслідувати й у школі, і на вулиці. Невдовзі це переслідування поширилося й на інших християн цієї місцевості, так що вони змушені були навіть забрати місіонерську станцію й переселитися в інше місце. Сундар залишився сам.

Кульмінаційним моментом стало те, що він відрізав своє довге волосся, яке багато значило в кастовому житті Індії. Цим засвідчив свій розрив з кастою, до якої належав. Побачивши це, батько Сундара в сильному гніві заявив, що той більше йому не син і повинен назавжди покинути їхній дім. Наступного ранку без будь-яких речей, окрім того, що було на ньому та Євангелії, яка стала йому неймовірно цінною, а також маленького припасу харчів, він вийшов із дому. Тремтячи від холоду, Сундар просив Господнього керівництва — і, як відповідь, отримав натхнення йти до християн у містечко Ропур. Прийшовши в дім пастора, він упав від судомного болю та сильної кровотечі. З’ясувалося, що його дорожні припаси були отруєні. Лікар констатував, що все це закінчиться смертю. Але Сундар промовив слабким голосом: «Не може бути, що я тепер помру, оскільки сказано: «І якщо щось смертоносне вип’ють, не зашкодить їм» (Мр.16:18). Юнак став молитися, а з ним — пастор та інші присутні. Ніч була дуже важкою, проте вранці настала переміна — він відчув приплив сил. Лікар був вражений цим чудом настільки, що невдовзі увірував і згодом, охрестившись, перейшов на місіонерське служіння.

Набиратися сил юнака відправили в місіонерський центр в Лудхіані. Тут його відвідав пригнічений горем батько й благав повернутися додому. За словами Сундара, це був найважчий момент після навернення, і він завагався, проте знову почув голос Свого Спасителя: «Ти думаєш не про те, що Боже, а про людське», тому з неймовірним внутрішнім болем відкинув благання свого улюбленого батька.

А 3 вересня 1905 року, у день свого шістнадцятиріччя, Сундар прийняв хрещення в церкві місцевої місії й одразу ж на місяць пішов у горбисту місцевість, щоб на самоті зрозуміти, чого від нього чекає Бог. У той період він згадав, як важко було йому засвоювати християнський спосіб життя, який практикувався в місіях, тому що в ньому було більше західної культури, ніж християнських істин. Індуси, які ставали християнами, змінювали свій національний одяг, щоб бути схожими на англійських місіонерів, сиділи в приміщеннях церков на лавках зі спинками, розмовляли переважно англійською, співали англійські гімни на англійських богослужіннях і повністю покладалися на керівництво західних служителів. Він зрозумів, що для того, щоб християнство зайняло в суспільному житті Індії гідне місце, йому треба надати індійської «форми».
У той час юнак прийняв рішення повернутися на той шлях, який був йому завжди відкритий, і стати седху, але таким седху, життя якого буде посвячене Ісусу. Після цього він одягнув жовто-оранжевий одяг седху, роздав усе, що ще було в його власності, і почав мандрування по Північній Індії з Доброю Новиною про Ісуса Христа. Звідти він перейшов у Пенджаб, потім в Афганістан та Кашмір. У ці місця Євангелія тільки починала проникати.

У 1909 році за порадою друзів-християн він вступив у біблійний коледж у Лахорі. Там він два роки вивчав богослов’я. Після закінчення навчання отримав право проповідувати в церкві. Але внутрішній голос кликав його в країну замкнутого й фанатичного буддизму — у Тибет, щоб там проповідувати. Він розумів нездійсненність цього завдання, проте все ж таки вирушив у свою першу поїздку в Тибет після того, як двоє місіонерів трохи навчили його розмовляти тибетською мовою й познайомили з перекладачем, який погодився подорожувати разом із ним. Хоча у своїх ризикованих починаннях Сундару не вдалося добитися великого успіху, він повертався в Тибет кожного літа до кінця свого життя. Про ці візити записані неймовірні історії. Під час цих поїздок після арештів та побиття його бездиханне тіло неодноразово викидали за місто.

Під час другої поїздки Сундар був схоплений групою монахів. Лама виніс йому смертний вирок за поширення чужоземної релігії. Його кинули голим у колодязь, що використовували як могилу для вбивць і злочинців, яких кидали туди вже вбитими чи ще живими, щоб там помирали. Колодязь зачинявся, і єдиний ключ був лише в лами. Сундар провів два дні без їжі й води серед трупів, а на третій день був врятований дивним способом. Уночі він почув скрип над своєю головою. Хтось відчинив і відсунув кришку колодязя, опустив мотузок і звелів йому ухопитися за нього. З останніх сил Сундар Сінг ухопився за цю вірьовку — і його обережно витягли з колодязя. Таємничий визволитель знову закрив колодязь і безслідно зник. Оскільки відійти далеко від міста він не міг, його несподіване повернення привернуло увагу населення. Сундара знову схопили й привели до лами, якому він розповів дивовижну історію свого звільнення. Лама вирішив, що хтось викрав у нього ключа, але був здивований і знічений, коли побачив, що ключ висить на його поясі. Одразу ж він наказав Сундару покинути місто й іти якомога далі, щоб через його могутнього Бога на них не спало якесь нещастя.

Після повернення з Тибету, прийшовши у східну Індію, проповідник зустрів там так званих індуських саньядзі, які були таємними християнами. У них не було вівтарів та ікон, вони збиралися щоранку для читання Біблії санскритом та спільної молитви. Сундар Сінг закликав їх вийти з підпілля й відкрито проповідувати Христа.

На початку 1914 року Сундар був у Бенгалії, потім проповідував у Дарджелінгу, Сіккімі та в Непалі. У Іломі його схопили й кинули до в’язниці. Згодом за те, що він там не переставав розповідати про Христа, а сміливо проповідував іншим ув’язненим, його вивели на ринкову площу, роздягли й розтягнули на дерев’яному блоці для катувань: до його тіла приклали п’явок. Без їжі та води день і ніч Сундар переносив важкі муки. Наступного ранку, незважаючи на вкрай слабкий стан, він посміхався — його обличчя сяяло радістю та миром. Натовп, бачачи це, був охоплений панічним марновірством і звільнив його, змусивши покинути місто.

Під час однієї з поїздок по Непалу посеред густого дикого лісу на Сундара напали чотири бандити.
Замість того, щоб противитися їм, Сундар схилив коліна та голову, чекаючи, що один із бандитів уб’є його мечем. Але злочинці були настільки здивовані поведінкою чоловіка, що відмовилися від думки вбити його, а лише забрали в нього ковдру (єдина цінна річ, яка в нього була) й наказали йти геть. Однак поведінка благовісника настільки вразила їх, що один зі злочинців ще раз покликав його й запитав, як його звати. Це запитання Сундар сприйняв як запрошення до розмови, тому він, представившись, розгорнув Біблію й став читати історію про багача та Лазаря. Коли бандит зрозумів, яким жалюгідним став багач, запитав, що ж буде з такою людиною, як він. Тоді Сундар розповів про прощення, здобуте Ісусом на хресті. Злодій покаявся й узяв Сундара до себе додому як гостя.

Укотре повернувшись на батьківщину, Сундар Сінг у липні 1919 року знову відвідав Тибет разом із одним тибетським християнином. Після повернення на батьківщину він пережив велику радість: його батько зустрівся зі Спасителем і прийняв Його у своє серце. У 1920 році батько Сундара в одній із розмов запитав його: «Дивлюся на тебе, на ті багаторічні страждання, які ти переніс, та ти завжди виглядаєш щасливим. Чому так відбувається?» Сундар відповів: «Не тому, що в мені самому є щось хороше, але тому, що я знайшов мир у живому Христі... Це такий чудовий мир, і якби це було можливо, то я показав би його. Але ми не можемо показати його іншим, ми не можемо його описати. Ті ж, у кого відкриті духовні очі, можуть його відчути». Саме цей мир у серці та на обличчі проповідника став чи не найбільшим свідченням Божої могутності.

Проте, як зазначав сам Сундар Сінг, цей мир та радість, усі чудеса та знамена, усі полум’яні слова та відкриття він отримував від Бога через молитву: «Через молитву, через цей простий засіб ми досягаємо присутності Христа й учимося пізнавати Його. Ви повинні усамітнися в тиші й молитися Христу, тоді будете чути Його — і це допоможе вам. Якщо щодня хоча б півгодини будете читати Його Слово й молитися Йому, то ви самі переконаєтеся, що Він відкриє Себе вашим душам і ви пізнаєте Його, як Він є. І Він не лише відкриє Себе, але й особисто прийде до вас і дасть вам силу, радість та мир».

Сундар завжди суворо притримувався Біблії і в багатьох своїх діях наслідував приклади, наведені в Писанні. Одного разу, коли він проповідував на ринковій площі, до нього підійшов чоловік і вдарив по обличчі. У відповідь Сундар повернувся й підставив йому іншу щоку. Цей чоловік засоромився і в той же вечір надіслав Сундару записку, у якій просив пробачення.

Як мандрівник-седху Сундар про­по­відував у всій Індії та Цейлоні, а також у Китаї, Малайзії та Японії. Куди б він не йшов, одягався в простий одяг седху й подорожував босоногим. У період із 1920 до 1922 року відвідав Західну Європу, Ізраїль та Австралію. Враження, яке він справив на європейських слухачів, було дуже сильним. Тисячі християн отримали новий імпульс і пережили пробудження, щоб віддано йти за Христом. Самого ж Сундара Сінга перебування в західних країнах неймовірно розчарувало. Він згодом писав: «Люди на Заході, отримавши так багато благословень, тепер втрачають їх, оскільки будують своє життя на зовнішньому: на розкоші, грошах та інших земних інте­ресах. Напевно, у день суду язичники будуть менше покарані, тому що нічого не чули про Христа; жителі ж християнських країн будуть більше покарані, тому що чули добру новину про Нього, але відкинули її».

Попри чудове прийняття в Європі та Америці Сундар залишався вірним своєму покликанню — свідчити своєму народові. Серце кликало його в Індію й Тибет, куди він завжди повертався, щоб працювати. Незважаючи на погане здоров’я, застереження друзів та інших місіонерів, Сундар улітку 1929 року знову пішов за своїм щорічним маршрутом у Тибет. Після того про нього більше ніхто нічого не чув і ніхто його більше не бачив. І досі невідомо, що з ним трапилося. В одній зі своїх проповідей він сказав: «Я не відчуваю жодного страху перед тим, щоб найближчим часом померти в Тибеті. Коли цей день наблизиться, я прийму його з радістю. Я повертаюся в Тибет щороку, і, можливо, уже наступного року ви почуєте, що я там загинув. Тоді не думайте про те, що я мертвий, але скажіть: він пішов на небо, щоб жити, він тепер у Христа».

"Благовісник", 1,2017